У Кропивницькому воїнiв провели в останню путь

Містяни провели у засвіти тих, хто на щиті повернувся з бою: старшого солдата Дмитра Кейстіна, старшого сержанта Сергія Березняка, солдата Євгенія Великого, старшого солдата Геннадія Меркулова.

Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.

Дмитро Кейстін народився 16 червня 1996 року у Кропивницькому. Із 5 класу навчався у нині ліцеї імені Тараса Шевченка. Захоплювався спортом - займався плаванням, велоспортом, кульовою стрільбою.

Вищу освіту здобув у Центральноукраїнському державному університеті імені Володимира Винниченка, закінчивши факультет української філології, іноземних мов та соціальних комунікацій.

Уже в студентські роки Дмитро розпочав професійну діяльність як перекладач англійської та німецької мов у бюро перекладів і приватних підприємствах міста Кропивницького, водночас працював помічником кінолога. Згодом обіймав посаду контент-менеджера, а у 2022–2024 роках — медіааналітика у компанії «BPO Nextdoor» у Львові. Він постійно самовдосконалювався, легко опановував нові знання і технології.

У жовтні 2024 року Дмитро добровільно долучився до лав Національної Гвардії України. Успішно пройшов базову загальну військову підготовку та офіційно був зарахований до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної Гвардії України. Служив майстром відділення зенітних безпілотних літальних комплексів зенітного ракетно-артилерійського дивізіону. Виконував бойові завдання на Покровському напрямку. Нагороджений відзнакою «За мужність і відвагу», мав статус ветерана війни - учасника бойових дій.

Старший солдат Дмитро Кейстін загинув 30 січня 2026 року у районі населеного пункту Кучерів Яр Покровського району Донецької області, до останнього залишившись вірним військовій присязі, Україні та своїм побратимам. Йому було лише 29 років…

Дмитро був вірним другом і побратимом, відповідальною людиною з загостреним почуттям справедливості. Добрий, щирий, життєрадісний, завжди усміхнений. Для рідних - турботливий, люблячий син та онук. Саме таким — світлим, чесним і мужнім — він назавжди залишиться у пам’яті всіх, хто його знав і любив.

Сергій Березняк народився 17 грудня 1982 року в Кропивницькому. Навчався у Покровській загальноосвітній школі Кропивницького району. Після її закінчення здобув професію кухаря у професійно-технічному училищі № 18.

Пройшов військову строкову службу в Збройних Силах України. Повернувшись додому працював в мережі магазинів «Фокстрот». У лютому 2015 року Сергій Березняк став на захист Вітчизни і проходив службу в складі 95 окремої аеромобільної бригади, захищаючи незалежність і територіальну цілісність України, брав безпосередню участь в АТО. Після демобілізації, з 2017 року, працював в гіпермаркеті «Епіцентр».

Від першого дня повномасштабного вторгнення Сергій Березняк знову став до лав захисників, бо вважав це своїм обов’язком. Служив у складі 79-ої десантно-штурмової бригади. Згодом головним сержантом десантно-штурмового взводу батальйону морської піхоти. Воював на різних напрямках бойового зіткнення. За час служби, за мужність і відвагу нагороджений відзнаками Президента України «За участь в антитерористичній операції», «За оборону України», відзнакою Начальника Генерального штабу Збройних Сил України - медаллю «Учасник АТО», відзнакою командира оперативно-тактичного угрупування «Харків» - медаллю «Хоробре серце», мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.

Старший сержант Сергій Березняк загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівка Синельниківського району Дніпропетровської області. Йому було 43 роки…

Надійний, побратим, справжній воїн, спокійний, справедливий та відповідальний. У мирному житті Сергій захоплювався футболом та риболовлею, цінував прості речі й родинний затишок. Для своїх близьких був гарним, уважним, люблячим батьком, чоловіком, сином і братом, людиною, на яку завжди можна було покластися. Він мріяв, що колись з болем і гордістю розповідатиме онукам про те як разом із побратимами захищав Україну від окупантів.

Євгеній Великий народився 02 жовтня 1991 року в Кропивницькому. Зростав у родині, де його виховувала мама, тож дуже рано відчув відповідальність за близьку людину і став для неї надійною опорою.

Навчався Євгеній у загальноосвітній школі № 11, згодом — у ліцеї «Вікторія-П» та Державній льотній академії. З юності мав технічний склад розуму, цікавився технікою, легко опановував практичні навички. Працював у сфері будівництва, займався ремонтно-будівельними роботами. Був справжнім майстром своєї справи — люди говорили про нього, що має «золоті руки».

Влітку 2023 року Євгеній Великий добровільно, за покликом серця, став до лав Збройних Сил України, обравши 92-гу окрему штурмову бригаду імені кошового отамана Івана Сірка (підрозділ «КОД 9.2»). Служив оператором ударних безпілотних літальних апаратів штурмового батальйону.

Він щиро пишався своєю службою. Підрозділ «КОД 9.2» став для нього справжньою бойовою родиною, якій він був безмежно відданий. Разом із побратимами Євгеній Великий брав участь у важких боях на сході та півночі України, виконував бойові завдання на Запорізькому, Сумському, Харківському та Курському напрямках, нищачи живу силу та техніку ворога. Мав статус ветерана війни — учасника бойових дій, був відзначений відомчими нагородами.

Солдат Євгеній Великий загинув 1 лютого 2026 року в районі населеного пункту Воздвижівка Запорізької області, захищаючи Україну. Йому назавжди буде 34 роки…

Євгеній Великий був мужнім і відданим воїном. Його вирізняли цілеспрямованість, рішучість, уміння швидко орієнтуватися в найскладніших обставинах і знаходити правильні рішення. Водночас він залишався щирою, доброю та турботливою людиною. Любив тварин, мав велике, чуйне серце, завжди підтримував рідних і друзів, був для них міцним, надійним плечем.

Близькі пам’ятають його життєрадісним, відкритим до людей, з добрим почуттям гумору і невгамовною вдачею.

Геннадій Меркулов народився 9 березня 1987 у Краматорську Донецької області. Закінчив місцеву загальноосвітню школу № 8, робочу спеціальність автослюсар здобув у Краматорському вищому професійному училищі №123.

Працював слюсарем на Краматорському металургійному заводі, в житлово-експлуатаційній організації. Певний час ніс службу охоронником у Державній службі охорони при МВС України. Був працьовитою і відповідальною людиною, добре знався на техніці, особливо любив автомобілі.

У 2021 році Геннадій Меркулов підписав контракт з Національною Гвардією України. Від початку повномасштабного вторгнення росії на територію України він продовжив стояти на захисті батьківщини. Проходив службу сапером інженерно-саперного відділення батальйону спеціального призначення «Донбас. Щоденно ризикуючи життям, виконував бойові завдання на Донецькому та Луганському напрямках. За виявлену мужність і відданість службі нагороджений відзнакою Президента України - медаллю «За військову службу Україні», нагрудним знаком «За доблесну службу» Національної Гвардії України, іншими відомчими нагородами, мав статус ветерана війни – учасника бойових дій.

Старший солдат Меркулов Геннадій Геннадійович загинув 31 січня 2026 року в районі населеного пункту Веролюбівка Краматорського району Донецької області, захищаючи Україну, захищаючи рідну землю, де народився та виріс. Йому було 38 років…

Геннадій був доброзичливою і щирою людиною, яку поважали побратими. Умів підбадьорити, підтримати і допомогти кожному, хто цього потребував. Для близьких і друзів залишився прикладом надійності, людяності та справжнього товариства.

Його родина знайшла прихисток у Кропивницькому, який став для них другим домом.