У Кропивницькому попрощалися із загиблими Захисниками України
Кропивницький знову прощається із загиблими земляками – Героями - Захисниками України. Сьогодні, 24 липня, на Алею почесних воїнських поховань Далекосхідного кладовища провести у засвіти матроса Віталія Кирилюка і старшого сержанта Романа Куценка прийшли рідні, друзі, земляки, бойові побратими.
Про це повідомили у міській раді, інформує Афіша Кропивницький.
Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.
Віталій Кирилюк народився 17 червня 1995 року в селищі Верблюжка Новгородківської громади Кропивницького району Кіровоградської області. Закінчив Верблюзьку загальноосвітню школу. Ще з юних років Віталій вирізнявся активністю, любов’ю до спорту, наполегливістю й силою характеру, займався футболом. Він був активним учасником фанатського руху кропивницького футбольного клубу «Зірка». Після закінчення школи продовжив навчання в Кропивницькому будівельному фаховому коледжі. Згодом працював менеджером в торговельній компанії.
Віталій Кирилюк мав активну громадянську позицію. Був справжнім патріотом своєї Батьківщини. У липні 2023 року він став до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду механіка радіотелефоніста відділення управління взводу зв’язку. Віталій Кирилюк боронив Україну на найгарячіших напрямках бойового зіткнення - Херсонщині, Курщині, Харківщині, на Сумському та Донецькому напрямках. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Матрос Віталій Кирилюк загинув 16 липня 2025 року, в районі населеного пункту Райське, Краматорського району Донецької області, під час виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту населення та інтересів держави, у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України. Йому назавжди залишиться 30…
Віталій був справжнім патріотом, надійним другом, щирим побратимом, він завжди залишався небайдужим до долі рідної землі. Мав тонке відчуття справедливості. Був багатогранною ерудованою людиною. Для багатьох він залишиться прикладом чесності, людяності та щирості. Без рідної людини залишилися: дружина, мати, донька, сестра.
Роман Куценко народився 03 лютого 1985 року в селі Івангород Олександрівського району Кіровоградської області. Закінчив Івангородську загальноосвітню школу. З дитинства Роман захоплювався футболом, грав за місцеву команду. Після закінчення школи, вступив до Кіровоградського вищого професійного училища №4, де здобув професію електрика. Строкову службу проходив в Одесі.
Після повернення до рідного міста працював на М’ясокомбінаті «Ятрань» на різних посадах. У своїй справі Роман був справжнім майстром - відповідальним, уважним і професійним. Турбувався про саморозвиток та самовдосконалення, здобув вищу освіту в Центральноукраїнському національному технічному університеті.
Під час Антитерористичної операції, в лютому 2015 року, Роман Куценко вступив до лав Збройних Сил України. У 2016 році підписав контракт із Силами Спеціальних Операцій, у складі яких брав безпосередню участь у бойових діях на Донеччині, мужньо виконуючи військовий обов’язок, захищаючи державний суверенітет України її свободу і незалежність.
За бездоганну службу був нагороджений орденами Мужність ІІІ та ІІ ступенів, Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій.
Із початком повномасштабного вторгнення Роман Куценко повернувся до лав Збройних Сил України, 3-го Окремого полку Сил Спеціальних Операцій імені князя Святослава Хороброго. У 2024 році заступив на посаду старшого повітряного стрільця авіаційної ескадрильї військової частини.
18 липня 2025 року Роман Куценко отримав поранення несумісне з життям в районі міста Дніпра, під час виконання бойового завдання. Серце Героя - старшого сержанта Романа Валентиновича Куценка зупинилося 19 липня 2025 року. Йому було 40 років…
У бойових умовах Роман Куценко виявив себе як мужній, рішучий і безкомпромісний захисник. Завжди готовий підтримати, взяти відповідальність, прийти на допомогу – він став прикладом справжнього бойового партнерства. Для своєї родини Роман був опорою. У пам’яті рідних та близьких він залишиться - справедливим, турботливим, працьовитим та люблячим. Без рідної людини залишились - мама, дружина, син.
Наші захисники і захисниці – як янголи-охоронці, не вмирають, а повертаються на небо – вони завжди залишаються жити поряд із нами як приклад для наслідування.
