Трьох захисників провели в останню дорогу у Кропивницькому
Mістяни провели у вічність Героїв, які віддали свої життя за свободу і незалежність рідної землі – матроса Олександра Дубинця, молодшого сержанта Ярослава Данилка, солдата Олександра Климчука.
Про це повідомили в міськраді, інформує Афіша Кропивницький.
Жорстока війна обпалює душі й серця, безжально забираючи найкращих синів і доньок України. Ми схиляємо голови перед подвигом Героїв і віддаємо шану їхній мужності, відвазі та вірності країні.
Олександр Дубинець народився 14 березня 1999 в селі Козирівка Новгородківського району Кіровоградської області.
Згодом родина переїхала до міста Кропивницького. Навчався Олександр в загальноосвітній школі №30, а після її закінчення обрав робітничу професію — вступив до професійно-технічного училища №4, де здобув фах верстатника.
Він не боявся роботи — навпаки, завжди брався за будь-яку справу. Працював на різних підприємствах міста. Відповідальний, працьовитий, надійний — саме таким його знали колеги та всі, хто був поруч з ним.
У жовтні 2024 року Олександр Дубинець добровільно став на захист батьківщини, приєднавшись до лав Збройних Сил. Служив у 35-й окремій бригаді морської піхоти, обіймав посаду оператора відділення самохідного артилерійського дивізіону. Його служба проходила на складних напрямках — Донеччина та Дніпропетровщина. За сумлінну службу, мужність і відданість військовій присязі був відзначений командуванням бригади. Мав статус учасника бойових дій.
Матрос Олександр Дубинець загинув смертю хоробрих 25 липня 2025 року поблизу населеного пункту Філія Дніпропетровської області, виконуючи бойове завдання. З того часу вважався зниклим безвісти. Для рідних це були місяці болісного очікування та віри в диво. Його шукали, чекали, не втрачали надії… І лише в березні 2026 року страшна звістка — збіг ДНК — остаточно підтвердила його загибель. Олександру було лише 26 років…
Він не встиг здійснити всі свої мрії, не встиг прожити довге життя, але встиг залишити по собі головне — світлу пам’ять і приклад справжньої людини. Людини, яка жила чесно, працювала сумлінно, любила щиро і захищала віддано. У пам’яті близьких Олександр назавжди залишиться таким, яким був: добрим, світлим, життєрадісним, завжди з усмішкою, навіть у складні часи. Людиною, яка несла тепло, підтримку і віру.
Ярослав Данилко народився 26 травня 1981 року в селі Цегів Горохівського району Волинської області.
Його дитинство і юність пройшли на рідній волинській землі. Тут він закінчив місцеву загальноосвітню школу. Вищу освіту здобув у Львівській військовій академії, обравши шлях служіння Україні.
Із 2014 року Ярослав Данилко брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей, Операції Об´єднаних Сил. Служив снайпером-розвідником у складі 34-го окремого мотопіхотного батальйону. Брав участь у складних оборонних і штурмових операціях на найгарячіших напрямках фронту, демонструючи витримку, професіоналізм і незламність.
Від початку повномасштабного вторгнення Ярослав Данилко без вагань продовжив захищати Україну. Спочатку ніс службу на Донеччині. Під Бахмутом отримав важке поранення. Після тривалого лікування і реабілітації, попри біль і втому, він знову повернувся до побратимів — туди, де був потрібен найбільше.
Служив у батальйоні безпілотних систем військової частини А1736 у складі 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка.
За особисту мужність, самовідданість, стійкість та вірність військовій присязі був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», відзнакою Начальника Генерального штабу Збройних Сил України - нагрудним знаком «Учасник АТО», медаллю «Захиснику України», відзнакою «За службу державі», медаллю «За участь в бою», медаллю «За жертовність і любов до України» Православної церкви України, відомчими нагородами.
Серце воїна – молодшого сержанта Ярослава Данилка з позивним «Князь» зупинилося 08 квітня 2026 року. Йому назавжди буде 44 роки.
Ярослава Данилка знали як розсудливу, цілеспрямовану людину, справжнього воїна, який завжди приймав виважені рішення. Він був прямолінійним і чесним — не боявся говорити правду і вимагав такої ж відвертості від інших.
Попри всі випробування війни, він залишався життєрадісною і творчою людиною. Грав на багатьох музичних інструментах, писав вірші і пісні. Умів підтримати, пожартувати, підняти бойовий дух і вселити віру.
Олександр Климчук народився 24 жовтня 1979 року у Кропивницькому. Закінчив загальноосвітню школу №18.
Із юних років обрав для себе робітничий шлях — здобув професію столяра-тесляра у професійно-технічному училищі №6.
Його життя було простим і чесним — наповненим працею, турботою про близьких і відповідальністю за свою справу.
Працював Олександр Климчук на різних підприємствах міста, завжди сумлінно виконуючи роботу.
У 2015 році він став до лав захисників України, виконуючи завдання в зоні антитерористичної операції на Луганщині, зокрема в районі міста Щастя. Після повернення до мирного життя працював на автозаправних станціях.
Та коли розпочалося повномасштабне вторгнення, він знову взяв до рук зброю. Без зайвих слів і вагань повернувся до війська, щоб захищати свою країну. Проходив службу номером обслуги мінометного взводу стрілецького батальйону на Донецькому напрямку, де тривають запеклі бої та щоденне протистояння ворогу.
За службу та відданість країні удостоєний відзнак Президента України «За участь в антитерористичній операції», «За оборону України», а також нагороджений командуванням військової частини.
Солдат Олександр Климчук прийняв свій останній бій 05 квітня 2026 року, зупиняючи російських агресорів поблизу населеного пункту Федорівка Донецької області. Він закрив собою побратимів, віддавши власне життя заради їхнього порятунку. Йому було 46 років…
Мужній чоловік, вірний побратим, людина слова і вчинку.
Олександра Климчука пам’ятають як людину врівноважену і щиру, без зайвих слів і показовості. Він умів підтримати, бути поруч, коли це було потрібно найбільше. Його доброта була справжньою і глибокою — у ставленні до людей, у щирості намірів, у готовності відгукнутися без зайвих запитань. Поруч із ним відчувалася надійність і спокій.
Саме таким він і залишиться у серцях і пам’яті — як людина, яка робила добро, була опорою для інших і несла в собі світло.
Доземний уклін нашим захисникам і захисницям!
