Петрівська громада повідомила про загибель земляка

Гірка звістка прилетіла до Петрівської громади – пішов у вічність мужній воїн, житель селища Петрового Барков Андрій Анатолійович.

Життя молодшого сержанта, старшого радіотелефоніста відділення управління начальника штабу дивізіону взводу управління дивізіону 1-го гаубичного артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи Андрія Баркова обірвалося 13 вересня 2024 року під час ведення бойових дій в районі населеного пункту Щербинівка Бахмутського району Донецької області внаслідок артилерійського обстрілу позицій противником.

Андрій народився 20 липня 1993 року в селищі Петровому.

У 2000 році пішов до першого класу. Навчався на відмінно. Був дуже активною дитиною. Приймав участь у олімпіадах з географії, відвідував різноманітні гуртки. Ще змалку захопився спортом: грав у футбол в ДЮСШ «Олімп», займався кікбоксингом, приймав участь у змаганнях з легкої атлетики – бігу. Коли став дорослішим, з’явилося ще одне захоплення – малювання. Закінчив школу зі срібною медаллю.

По закінченню у 2010 році Петрівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів – гімназії Андрій вступив до Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара на фізико-технічний факультет. Закінчив магістратуру. Отримав спеціальність «Двигунобудування, авіаційна та ракетно-космічна техніка». Родина покладала великі надії на Андрія. Рідні були впевнені, що він розкриє та реалізує весь свій потенціал і стане відомим конструктором.

З 21 травня 2016 року Андрій Барков проходив строкову службу курсантом у в/ч 2960.

Учасник бойових дій в АТО. З 04 травня 2017 року по 16 грудня 2019 року перебував у лавах ЗСУ по контракту.

По закінченню контракту Андрій мав працювати по спеціальності у конструкторському бюро державного підприємства «Павлоградський механічний завод» державного підприємства «Виробниче об’єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова», але COVID-19 цьому завадив.

Взимку 2019 року, побувавши у Карпатах на гірськолижному курорті «Драгобрат», юнак захопився сноубордингом. Ця пристрасть зародилася у юнака під час катання засніженими схилами, між переплетених дерев, на пухких пагорбах, серед чистого гірського повітря, шепоту сніжинок і захоплюючих краєвидів. Андрій вирішив кожну зиму працювати в горах, стати інструктором. Йому подобалося займатися ще скелелазінням, армспортом, акробатикою.

Життєрадісному і життєлюбному молодому чоловікові дуже подобалося подорожувати У 2020 році він пішки обійшов узбережжя Азовського та Чорного морів, звідки і отримав прізвисько «Робінзон Пішкович». Влітку 2021 року Андрій поїхав працювати в Турцію, де пройшов туристичною стежкою «Лікійський шлях» зі сходу на захід країни. Він писав: «Відчув і пекельну спеку Туреччини в липні, і холодну дощову ніч біля гори Тахтали». Юнак відкрив для себе подорожування з обмеженим спорядженням і автостопом.

Потім працював водієм автобетонозмішувача на бетонному заводі у Києві.

Повномасштабна війна застала Баркова Андрія в Карпатах, де він мав закінчити курси інструкторів зі сноуборду. Почав волонтерити: допомагав перевозити людей.

17 травня 2022 року він був мобілізований до лав ЗСУ.

Не стало людини, яка любила та цінувала життя, знала своє місце в ньому, знала якою життєвою дорогою має йти. Не стало люблячого сина, брата, дядька, коханого нареченого, волелюбної людини, душі компанії, побратима, товариша. Його серця, доброти та любові вистачало на усіх: рідних, друзів, знайомих.

Андрій мріяв і планував своє «завтра» і міг би зробити ще так багато у своєму житті. Та все це обірвали рашистські нелюди.

Йому назавжди 31…