Кропивницький знову прощається з Героями, які стояли на захисті свободи і незалежності рідної землі

28 квітня, в останню дорогу провели старшого сержанта Андрія Макаренка, старшого лейтенанта Олексія Шпудейка та солдата Артура Дмітрієва.

Про це повідомляє пресслужба поліції області, інформує Афіша Кропивницький

Страшна війна продовжує без жалю забирати найкращих синів і доньок, викарбовуючи їхні імена у наших серцях і на скрижалях історії України.

Андрій Макаренко народився 7 серпня 1976 року у Кропивницькому. Освіту здобув у гімназії імені Тараса Шевченка.

З дитинства вирізнявся щирою любов’ю до книги — із захопленням читав і пізнавав нове, формуючи свій світогляд.

Згодом вступив до Вищого професійного училища, де здобув фах ремонтника. Після завершення навчання розпочав трудову діяльність. Пройшов строкову військову службу, гартуючи силу духу та відповідальність.

У 2002 році розпочав роботу в компанії «Трелакс – Пак». Навіть не маючи вищої освіти, Андрій Макаренко завдяки наполегливості, працьовитості та відповідальному ставленню до справи стрімко зростав у професійному розвитку. Його цінували як надійного працівника, людину слова та справи.

На початку 2023 року Андрій Макаренко став до лав Збройних Сил України. Пройшовши навчання був зарахований на посаду гранатометника розвідувального відділення. Нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня (посмертно)»

Старший сержант андрій Макаренко загинув смертю Героя 27 листопада 2023 року в районі населеного пункту Кринки, Херсонської області. Саме з того часу він вважався безвісті зниклим. Довгі місяці рідні жили надією, чекали звістки, сподівалися на повернення. Та, на жаль, війна залишає болючі рани, які неможливо загоїти, експертиза ДНК підтвердила загибель воїна. Йому було 47 років.

Для своєї дружини Андрій Макаренко був надійною опорою, люблячим чоловіком і вірним супутником життя. Він дарував їй турботу, підтримку та впевненість у завтрашньому дні. У їхніх стосунках панували взаєморозуміння, повага й щирість. Він був тим, на кого завжди можна було покластися — у радості й у складні моменти життя. Для свого сина був не лише батьком, а й справжнім другом, наставником і прикладом для наслідування.

Олексій Шпудейко народився 17 червня 1975 року у Кропивницькому. Освіту здобув у «Лінгвістичному ліцеї».

Згодом вступив до Кропивницького інженерного фахового коледжу Центральноукраїнського національного технічного університету. У 1994 році продовжив навчання в Кіровоградській льотній академії, де здобув фах «інженера з управління повітряним простором». Закінчив військову кафедру.

У 1999 році був прийнятий на посаду менеджера Кіровоградської промислової компанії «Торговий дім Гідросила». Був керівником групи збуту товарного напрямку «Спеціальні продукти». У професійному середовищі зарекомендував себе як компетентний, відповідальний і цілеспрямований фахівець, якого поважали колеги та цінувало керівництво.

У травні 2023 року Олексій Шпудейко приєднався до лав Збройних Сил України. Після навчання був зарахований на посаду командира взводу. Воював на Харківському та Сумському напрямках. Сумлінно виконував військовий обов’язок, проявляв мужність, витримку та відданість Україні.

Із серпня 2024 року захисник вважався безвісти зниклим. Довгий час рідні та близькі жили в невідомості, з надією чекали будь-якої звістки, вірили у його повернення та не втрачали надії. Цей період став важким випробуванням для родини, сповненим болю, тривоги й очікування. Збіг ДНК підтвердив загибель воїна. Йому було 49 років…

Олексій Шпудейко був турботливим і люблячим батьком, для якого сім’я завжди залишалася найбільшою цінністю. Був вірним і надійним чоловіком, опорою та підтримкою для своєї родини. Для друзів він залишався щирим, відкритим і добрим, завжди готовим вислухати й допомогти у складну хвилину. А для побратимів — справжнім товаришем, людиною честі й слова, на яку можна було покластися за будь-яких обставин.

Для своєї родини він був надійною опорою, люблячим батьком і чоловіком, для якого сім’я завжди залишалася найвищою цінністю, умів підтримати, заспокоїти і дати відчуття впевненості та захищеності. Його любов і турбота були щирими та безумовними.

Артур Дмітрієв народився 4 квітня 1971 року у Кропивницькому. Освіту здобув у ліцеї «Сокіл».

З раннього дитинства залишився без батьків, тому змалку звик покладатися лише на власні сили. Життєві обставини загартували його характер, виховали витримку, самостійність і відповідальність.

Згодом вступив до Кропивницького будівельного фахового коледжу, де здобув фах архітектора. Пройшов строкову військову службу, яка стала важливим етапом у його житті та сформувала дисципліну, почуття обов’язку й повагу до військової справи.

Після служби Артур Дмітрієв повернувся до цивільного життя та працював у мережі магазинів «Лісова пісня». Його вирізняли працьовитість, відповідальність і доброзичливе ставлення до людей. Колеги поважали його за спокійний характер, чесність і готовність допомогти.

На початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну Артур Дмітрієв без вагань став на захист Батьківщини та добровільно приєднався до лав Збройних Сил України. Пройшовши необхідну військову підготовку, був зарахований на посаду стрільця-зенітника військової частини. Сумлінно виконував свій військовий обов’язок, проявляв витримку, мужність і відданість Україні. Був нагороджений медаллю «Захисник Вітчизни».

Свій останній бій солдат Артур Дмітірєв прийняв 08 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Омельник Запорізької області.

Артур Дмітрієв залишався людиною слова та честі, готовою підтримати побратимів і виконати поставлені завдання навіть у найскладніших умовах. Йому було 55 років…

У житті Артур Дмітрієв був надзвичайно добрим і чуйним, людиною з великим і щирим серцем.

Доземний уклін нашим захисникам і захисницям!