Кропивничани провели у засвіти земляків - Героїв

Фарид Ліпченко народився 01 серпня 1999 року в Кропивницькому. Навчався у загальноосвітній школі № 4, нині – ліцей «Центральний». З дитинства займався футболом, брав участь у багатьох змаганнях, любив читати книжки та вів активний спосіб життя. Ще зі шкільних років ніколи не боявся взяти на себе відповідальність у вирішенні складних ситуацій. Ця риса зберіглася в нього і в дорослому житті.

Вищу освіту Фарид Ліпченко здобув в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка за спеціальністю «магістр міжнародного публічного права». Пройшов навчання за програмою підготовки офіцерів запасу за спеціальністю цивільно-військове співробітництво у Військовому інституті університету ім. Т. Шевченка.

Працював головним спеціалістом відділу по роботі з персоналом, документообігу та правового забезпечення в Управлінні соціального захисту населення Кропивницької районної військової адміністрації.

З початком повномасштабного вторгнення Фарид Ліпченко як справжній патріот не зміг залишитися осторонь подій, які відбувались на території України. У січні 2023 року офіцер став на захист батьківщини. Служив на посаді командира десантно-штурмового взводу 79-ої окремої десантно-штурмової Таврійської бригади. Брав участь у бойових діях в Донецькій області.

За особливі заслуги у захисті державного суверенітету, територіальної цілісності України, за високі показники в службі був нагороджений: Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест», нагрудним знаком командувача Десантно-Штурмових військ Збройних Сил України «Завжди перші», мав статус учасника бойових дій.

Свій останній бій лейтенант Фарид Ліпченко прийняв 10 лютого 2024 року в районі населеного пункту Новомихайлівка Покровського району Донецької області під час виконання бойового завдання із забезпечення оборони, відсічі і стримування військової агресії російської федерації проти України.

З того часу вважався зниклим безвісті. Більше року надії, очікування і сподівань для родини. На жаль, у травні 2025 року ДНК-експертиза підтвердила загибель воїна.

Йому було лише 24 роки…

Справжній мужній Воїн, надійний товариш, вірний побратим. Фарид Ліпченко любив життя, завжди у всьому був першим. Був чесною, порядною, щирою, розумною, життєрадісною, енергійною людиною, чудовим, турботливим, люблячим сином.

В глибокій скорботі залишились мама, тато, бабуся, кохана дівчина, рідні та друзі захисника.

Віктор Гордієнко народився 27 грудня 1991 року в Кропивницькому.

Навчався у загальноосвітній школі № 23, тепер – Балашівська гімназія, в старших класах - в школі № 31 – гімназія «Інтелект». У 2011 році закінчив Кіровоградський коледж статистики Національної академії статистики, обліку і аудиту за фахом «економіст». Під час навчання займався футболом, східними єдиноборствами, брав участь у змаганнях різних рівнів.

Свою трудову діяльність Віктор Гордієнко розпочав у 2012 році, працював менеджером у сфері торгівлі., далі працював на різних підприємствах, зокрема в Укравтодорі, до мобілізації – на Першому оптовому ринку.

У грудні 2024 року Віктор Гордієнко став до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання. Служив на посаді. Воював на Донецькому напрямку.

Солдат Віктор Гордієнко загинув 08 травня 2025 року в районі населеного пункту Новомихайлівка Краматорського району Донецької області під час здійснення заходів з національної безпеки і оборони України. Йому було 33 роки.

Віктор Гордієнко був доброзичливою, сором`язливою, спокійною, відповідальною та працьовитою людиною, завжди готовою прийти на допомогу. Сусіди, колеги по роботі відгукуються про нього як про найдобрішу людину.

Він завжди піклувався про родину, про своїх двох дітей, яких виховував самостійно, був для них надійною підтримкою і опорою. Віктор мав багато планів на майбутнє, мріяв про мирне життя у вільній Україні.

Без люблячого сина залишилась мама, без найкращого, турботливого батька – двоє дітей: донька 11 років та син 10 років.

Олександр Кучеров народився 03 липня 1971 року в місті Каховка Херсонської області в багатодітній родині. Батьки були вчителями. Навчався в Семенівській загальноосвітній школі Херсонської області. Відповідальний та серйозний, він завжди був взірцем для молодших братів та сестер.

Після закінчення школи пройшов військову строкову службу у Нагірному Карабаху.

Демобілізувавшись, повернувся додому, працював трактористом. Пройшов навчання в кінологічному центрі міста Хмельницького та з 1991по 1993 рік служив в карному розшуку поліції міста Каховки кінологом. Далі працював начальником охоронної служби підприємства «Газобетон» у Новій Каховці.

Із 2014 року Олександр Кучеров добровольцем став на захист України в Криму, потім брав безпосередню участь в антитерористичній операції, Операції об’єднаних Сил на території Донецької та Луганської областей.

Від 2019 року він захищав Україну від російських агресорів у складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Воював на найгарячіших напрямках бойового зіткнення - Харківському, Херсонському, Донецькому. Мав статус ветерана війни, учасника бойових дій, за наказом Міністра оборони України нагороджений медаллю «10 років сумлінної служби».

Виконуючи бойові завдання по обороні міста Лисичанська під час ракетного обстрілу Олександр Кучеров отримав тяжкі поранення. Пройшов довгий курс лікування, реабілітацію…

Серце молодшого сержанта Олександра Кучерова зупинилось 13 травня 2025 року. Йому було 53 роки…

Патріот, надійний відкритий та мужній. Олександр був надзвичайно позитивною, щирою та життєрадісною людиною, «душею компанії», завжди підтримував своїх рідних, був гарним батьком та прикладом для своїх дітей.

Після російської окупації Каховки він з родиною знайшов прилисток у Кропивницькому.

Без рідної людини залишились донька, син, який зараз теж стоїть на захисті країни, двоє онуків та невістка.

Панахиду за героїчно загиблими Воїнами відслужив архієпископ Кропивницький і Голованівський Православної церкви України Марк.