"Душа плаче за домом": історія родини переселенців, яка знайшла прихисток під Кропивницьким (ВІДЕО)

На Кіровоградщині, у селі Златопілля Кетрисанівської громади, облаштовується велика родина переселенців із прифронтового селища Чаплине Дніпропетровської області. Чотири покоління жінок разом із дітьми знайшли прихисток у батьківській хаті місцевого жителя Олексія Цокалова, який безкоштовно віддав оселю тим, хто втратив усе через війну.

Про це повідомляє Суспільне, передає Афіша Кропивницький.

Власник садиби Олексій Цокалов забрав свою маму жити до себе, а в лютому оголосив, що готовий безкоштовно пустити в порожній будинок родину ВПО. За цей час чоловік отримав сотні дзвінків від людей зі складними долями. Врешті, за проханням друзів-військових та волонтерів благодійного фонду «Логістичний центр допомоги бійцям АТО-ООС», хату залишили для евакуйованих із Дніпропетровщини.

«Я всіх записував, люди розповідали, як втратили все... Я нікому не хотів відмовити, але — одна хата. Яка доля далі — ніхто не знає. Право вибору в них залишається, але я дуже радий, що ця хата не пустує і стала для них затишком», — ділиться Олексій Цокалов.

Родину привезли на Кіровоградщину 26 травня. Зі свого понівеченого обстрілами селища Чаплине, яке розташоване всього за 26 кілометрів від «сірої зони», вони змогли взяти лише ті речі, що помістилися в легкове авто.

Спочатку виїхала 25-річна Ірина з двома маленькими дітьми — Мією та Миколкою. Коли ж російська армія почала масовано бити по селищу керованими авіабомбами (КАБами) і пошкодила їхній дім, евакуюватися наважилися також мама та 69-річна бабуся.

«Селище розбите. Магазини не працюють, води не возять, газ розбили. Залишилось людей 10 в Чаплиному. Ситуація дуже погана. Школа, дитсадок — розбито все», — згадує найстарша в родині Галина Карлаш.

Упродовж першого тижня на новому місці жінки активно наводять лад: уже підрізали виноград, зробили арку у дворі, скосили траву та посадили город — огірки, помідори, перець, гарбузи і картоплю. Сусіди подарували родині собаку.

Місцеві жителі тепло зустріли нових односельців та всіляко їм допомагають. Сусідка Валентина Мотренко зазначає, що їй дуже шкода людей, які втратили все, тому громада підтримуватиме їх чим зможе — наразі носять дітям свіже молоко та сир.

Попри затишок та безпеку, адаптація дається непросто. Мешканка будинку Вікторія Іщенко зізнається, що серце все одно прагне додому.

«Додому тягне. У рідну хату. Стараєшся щось працювати в дворі, в городі, а думки все одно там. Може ж, хата наша вціліє? Ми наведемо порядок, відновимо? Душа плаче», — каже Вікторія.

Попри тугу за рідним краєм, родина будує плани на майбутнє: найближчим часом жінки хочуть влаштувати малечу до дитячого садка та почати шукати роботу на Кіровоградщині.